Історія закладу

Наш заклад, Полтавський обласний науковий ліцей-інтернат імені А.С.Макаренка, розташований на мальовничій окраїні села Ковалівки Полтавського району, де весною горять свічки каштанової алеї, духмяно пахнуть кущі бузку, восени яскраво червоніють кетяги калини та горобини, а взимку милують око білокорі берізки та красуні-ялинки.

У 1883 році селом володів дворянин Гербурт-Гейбович. У  кінці 80-х років він продав  землю і маєток братам німецьким баронам Вільгельму та Емілю Трепке. У роки громадянської війни вони залишили помістя і вже сюди не повернулися. Більше року маєток залишався без господаря. За 2 версти від  нього, на хуторі Триби, 30 серпня 1920 року була організована  колонія малолітніх правопорушників,  завідуючим якої був А.С.Макаренко. І хоч у січні  1921 року маєток Трепке був напівзруйнований і дощенту розграбований, колонія взяла цю територію в оренду на 9 років. Власними силами колоністи відбудували помешкання і восени 1924 року  усім своїм складом переселилися в Ковалівку, залишившись тут до травня 1926 року. Колоністи  освоїли 40 га землі, збудували ферму, налагодили побут, у  майстернях навчалися столярувати, працювати в кузні, ремонтувати та шити взуття й одяг, виготовляти кошики з лози та доріжки із рогозу.

На все життя зберіг А.С.Макаренко у своєму серці найтепліші спогади про свою працю з дітьми в Ковалівці, назавжди запам’яталось йому це красиве село, його дивовижна природа, люди. У “Педагогічній поемі”, яку тут розпочав писати в 1925 році, він  згадує: “У літні вечори чудово в колонії. Просторо розкинулося ласкаве живе небо, принишкло в присмерку узлісся… Добре, затишно, красиво й розумно стало в колонії”.

  21 травня 1926 року в газеті “Робітник” (орган Полтавського Окркому КП(б)У, Окрпрофради Окрвиконкому й міської Ради) було опубліковано повідомлення: “Колонія імені М.Горького переводиться на ст. Рижов (біля Харкова), де її буде реорганізовано на Всеукраїнську зразкову трудову колонію для неповнолітніх правопорушників. На її місце в Ковалівку переводиться “дитяча колонія імені Короленка“. Про цей заклад відомо дуже мало, хоча він у багатьох відношеннях не поступався макаренківському. Ця колонія була заснована майже на рік раніше від колонії імені М.Горького “Лігою врятування дітей”, почесним головою якої був письменник В.Г.Короленко. Вихованцями колонії були діти молодшого шкільного віку та підлітки. Колонія організувала  на своїй території  школу-чотирирічку і відкрила туди вільний доступ селянським дітям.

Колонія імені В.Г. Короленка пробула в Ковалівці до початку 30-х років, потім її перевели в місто Кобеляки, а місце короленківців зайняв будинок для дітей-інвалідів. Під час голодомору 1932-1933 років артіль “Культура”, до складу якої входила і  Ковалівка, організувала тут ще і свій патронат для дітей-сиріт. У ці ж роки в численних приміщеннях колишньої колонії розташувався також притулок для одиноких людей похилого віку (ковалівці називали його “богодільня”).
Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, дитячий будинок інвалідів не був евакуйований. Дехто із персоналу втік, але діти залишилися. Можна тільки уявити, яке було в них життя: постачання ніякого, голод і холод, жили тільки з того, чим могли забезпечити себе самі. Про мешканців будинку для людей похилого віку ніяких даних не збереглося.

Будинок для дітей-інвалідів проіснував у Ковалівці до 1956 року, потім його вихованців було переведено до міста Зінькова. А на  цій території  впродовж  20 років був розташований  дитячий будинок. Саме в цей час, із 1956 року, робляться перші кроки, спрямовані на увічнення пам’яті А.С.Макаренка та колонії імені М.Горького.

   З 1967 року Ковалівський дитячий будинок носить ім’я видатного педагога.

У 1976 році дитячий будинок реорганізовано в школу-інтернат, яка існувала тут до 1983 року, а через три роки розпочалися роботи по створенню музею-заповідника А.С.Макаренка. Були реставровані так звані Білий та Червоний будинки, Флігель, відновлено ряд малих меморіальних об’єктів – вхідну арку, альтанку, сходи до ріки Коломак, пристань, колодязь, погріб. Змінилась вся територія.

А 25 лютого 1988 року, з нагоди 100-річчя із дня народження  видатного педагога, музей-заповідник було відкрито. Із того часу минуло 30 років. За цей період стежками-доріжками музею пройшли сотні тисяч відвідувачів із різних куточків земної кулі: США, Канади, Франції, Данії, Польщі, Чехії, Словаччини, Болгарії, Угорщини, Японії, Китаю, Кореї, Об’єднаних Арабських еміратів та інших країн світу.  Сайт музею А.С.Макаренка

   У вересні 1990 року в стінах музею створена Міжнародна Макаренківська Асоціація. Щорічно тут проходять наукові конференції, засідання, присвячені А.С.Макаренку, творчій спадщині видатного педагога та проблемам і перспективам виховання.

   1 квітня 1998 року на базі Державного музею-заповідника А.С.Макаренка та Ковалівської середньої школи імені А.С.Макаренка створено навчально-виховний комплекс сільськогосподарського профілю імені А.С.Макаренка.

  Із 1 вересня 2001 року відкрито ліцей-інтернат для обдарованої сільської молоді, із січня 2002 року його реорганізовано в Обласний ліцей-інтернат для обдарованих дітей із сільської місцевості імені А.С.Макаренка (пізніше – Полтавський обласний ліцей-інтернат для обдарованих дітей із сільської місцевості імені А.С.Макаренка).

З 01 вересня 2014 року змінено тип Полтавського обласного ліцею-інтернату для обдарованих дітей із сільської місцевості імені А.С. Макаренка з ліцею на гімназію та змінена назва навчального закладу. Із початком навчального року починається нова сторінка історії закладу як Полтавської обласної гімназії-інтернату для обдарованих дітей імені А.С.Макаренка Полтавської обласної ради.

   А з 12 квітня 2018 року наша нова назва звучить так: Комунальний заклад “Полтавський обласний науковий ліцей-інтернат ІІ-ІІІ ступенів імені А.С.Макаренка Полтавської обласної ради” (Рішення Полтавської обласної ради № 704 від 12 квітня 2018 року).

Знову маємо зміни. Рішенням Полтавської обласної ради №238 від 06 липня 2021 року наш заклад перейменовано в Полтавський ліцей імені А.С.Макаренка Полтавської обласної ради.

У науковому ліцеї ми сьогодні навчаємося, працюємо і ходимо стежинами, які мають таку багату, цікаву і захоплюючу історію, із деякими сторінками якої ви щойно познайомилися.